Хто ти?
Сон чи реальність?
Я збираюся до магазину по хліб, виходжу з під’їзду і бачу тебе. Ти ведеш велосипед. На спині, здається, вічний рюкзак: чорний, з темно-синіми смугами і наліпкою групи «Арія». Одягнений у таку ж вічну куртку і джинси. Ти обертаєшся до мене і киваєш. Киваю у відповідь.
Та раптом в тебе виростають крила, такі великі, сріблясто-сірі. Ти злітаєш і кудись далеко, хоч і не дуже високо, летиш. Велосипед падає на асфальт. У двір заїжджає машина. Хм, зараз ти залишишся без велосипеда…
Я не кліпаю. Але якось пропускаю ту мить, коли ти знову опускаєшся на землю, піднімаєш свій велосипед і відбігаєш з дороги.
Я іду по хліб.
Сиджу в подруги. Слухаємо музику. Пліткуємо. Стук у двері. “Сходи відкрий, я чай роблю!” Встаю з дивана, підходжу до дверей. Відкриваю. На порозі стоїш ти з вічним рюкзаком, тільки чомусь не на спині, а в руці. “Привіт!” - “Привіт…” раптом ти розсіюєшся у повітрі якимись сріблясто-сірими блискітками. Рюкзак падає. Я нахиляюся, щоб підняти, але боюся, щоб теж не розсипався. Хм. Не розсипався. Дивно. “Ой, який я забудькуватий!” Твій голос пролунав у мене за спиною. Мені здалося, що в мене загорілося волосся – так чомусь стало гаряче і страшно. “Жах просто! Мало того, що він в мене з рук випав, так я його ще й підняти забув!..” Я посміхаюся.
ХТО ТИ?!
СОН ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ?!
Типовий персонаж у розділі невдах....
І як вони себе без промаху знаходять?
Напевно, однаково в них "зїзджає дах",
У тих самих країнах віртуально бродять.
что бы не рассыпался
удивительно точное определение той грани робости и интереса к Настоящему...и чем дольше не узнаешь..кто он...тем глубже чистое дыхание памяти...всех его мелочей...
ЕмоційноНестабільно відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я Вашим коментарем зачиталася)) Мені дуже приємно, що Ви тут бачите щось для себе)) Дякую)