Мені тринадцятий минало,
Я пас корову за селом,
Що буцяла мене,бувало,
В гаях урочища Залом.
Чи то була підказка Бога,
Чи так хотіла небовись:
Я ту корову взяв за роги
І гнув,малий Геракл,униз.
То юних літ в’язалась сила,
Заворушилась в м’язах вперш.
Корова врешті відступила-
Навіщо їй ганебний герць?
Корова раптом обім’якла;
Це було справді диво з див.
Та тільки подвигів Геракла
В житті я більш не сотворив.
Як зло стрічаю на дорогах,
Беру тоді його за роги
І гну
униз,
униз,
униз,
Як вчить мене небесна вись.
…Пригадую тепер:бувало,
Коли мені шість літ минало,
Я пас ягнята за селом,
Зробивши із газет шолом.
Часи оті небес дарунки!
Там солов’ї співали лунко.
А золоте цвітіння верб
Бери на спомини, на герб.
І сонце тепле, не пекуче
На ніс нанесло ластовин.
Був квітень,наче рай квітучий-
На вік бува такий один!
Там, на фіалковій долині,
Мене баран влупив у спину.
І сила була в нім така,
Що я котився сторчака!
А я йому за ту провину,
Мов Цезар, возсідав на спину.
Тоді казав:попавсь, ага,
Неси, бо вхопиш батога!
І ніс баран мене додому,
І вже не буцявся по тому.
В воротах, тріумфальній брамі,
Не раз мене стрічала мама ,
Шукаючи тонку лозину,
Та я тоді вже був за тином.
Бо ж відступає навіть витязь,
Якщо в історію дивитись!
…Усе давно розтало з виду…
Де ті коров’ячі кориди?
Замріявся колишній вершник,
Що барана сідлав уперше.
І ось кажу тобі, Тарасе:
Я теж був справним вівцепасом.
І час той, що розтав у далях,
Згадався знов у пасторалях.
Жаль,не зустрів я Енгельгардта,
Щоб він віддав в художню школу
Мене навчитись малювати
Той час,що не вернуть ніколи!
З дитинства ми тікаєм,знаю,
Як Єва і Адам із раю.
Я ж вигнаний за ту провину,
Що барану сідав на спину.
ID:
496372
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 02.05.2014 20:28:17
© дата внесення змiн: 08.05.2014 20:51:11
автор: СавчукМикола
Вкажіть причину вашої скарги
|