Коли одягнЕться каштан у зелене
Та обелісків оновлює плити,
То яблуньки знову, немов наречені,
До Дня Перемоги вибілюють квіти.
Вихитують віти під сонечком зрання,
І чується трелі пташиної низка –
Стоять наречені в безмовнім чеканні,
Та пада пелюстя до ніг обеліска...
Вони кожну весну в безмов'ї чекають,
Усіх юнаків із війни грозовища,
Які не вернулись до отчого краю –
І віти в чеканні схиляються нижче.
Спадає фата білопінна на камінь,
А пам'ятник сяє у сонця тарелі,
А сльози-росинки запалює промінь,
А птиці дарують солдатові трелі…
Спинися, нащадку, на мить, на хвилину,
Вклонися в пошані цій сивій місцині:
Ровесник тут твій у пожару годину
Навіки спочив за майбутнє країни.
Життя своє склав він за тебе і мене,
За те, щоб ми вільно ходили у школу,
Плекали цей квіт і це листя зелене
Без пива, вина, конопель, трамадолу.
Щоб бачили світ не стуманеним зором
Від п'янки лихої, чи рабства страшного,
Щоб Божая мати ясніла над полем,
Щоб більше війна не торкнулась нікого.
І кожного року на День Перемоги
Ти друзів, знайомих, дітей приведи:
Життя щоб було біля місця святого,
Майбутнє щоб наше спасти від біди.
