Я хочу крикнути що дужче
На всю Вкраїну сивого Дніпра,
Щоб стали ми серцями ближче
І жили так, неначе брат й сестра!
Я можу крикнути щосили
На висоту Карпатських гір,
Щоб ми боролися до самої могили
За вільну думку і стремління вир!
Я вже кричу щодня: - Не забувайте
Своє коріння й паростки ростіть,
Та у свідомості своїй плекайте
Слова святі безгрішно жить!
Я буду голосно невпинно Вам кричати
Про дивовижну й незабутню суть:
- Кохання істинне Ви хочете пізнати?
Назавжди приберіть із серця лють!
Не буду я ніколи, навіть тихо,
Мовчати і не думати про те,
Що найстрашніше Українцю лихо -
Мовчазна згода в небуття просте!
Я хочу, можу і навіки буду
Бажати жити Вам сто літ без бід...
Бо серед безлічі римованого блуду
Хтось має те кричати Вам у слід!
15.02.2010
*
Картина: «Борімося - поборемо!»
Автор Шупляк Олег
Картини з подвійним змістом
http://arts.in.ua/artists/MrOlik/w/382521/
Та, іноді, шепіт сильніший від крику,
Бо крики сприймають, на жаль, не усі.
Шепнете тихенько у душу відкриту
І... зло, враз, програє добру і красі...
Ну от, якось так...
Serg відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Для душ, що відкриті,
Складаю я вірші,
В них образи вічно-омріяних тем,
Та маю доробки,
Не те щоби інші,
А, просто, від серця болючого щем...
Можливо і шепіт,
А іноді крики,
Хай кожен дослухатись зможе тут сам,
Щоб лиш не мовчання!..
А вірші - то ліки!!!
Поезія - душам для сповіді храм!!!
Наша країна -
Це чорний острів,
Обнесений колючим дротом,
Всередині якого
Гарні люди
Співають чудові сумні пісні
Про кохання й розлуку.
І вже багато столітть
Цей острів
А ні на краплинку не побілів,
Бо тут чорнозем,
Тяжкий, просочений людською кров'ю
Чорнозем,
Як чай в заварнику
Дивака Богдана,
Який гадав,
Що сусіди - то брати...
Від безглуздя власної історії
Той чорнозем ще чорніший,
А вишні, які тут рясно родять,
Не червоні, а пурпурні,
Наїстися їми неможливо,
Особливо з медовухою.
Танцюймо гопак!
Танцюймо...
Я горджуся тим, що маю можливість читати і відчувати
Ваші думки...