я знаю, ти не приїдеш.
і будуть ходити потяги без тебе двічі на добу,
і будуть в'янути квіти на підвіконнях інших,
і буду я лежати і дивитися в стелю, а вона — в мене
немигаючим поглядом невидячих очей,
що, як кришталеві кулі лжевідьом, вкладені у зіниці
і крутяться, крутяться, крутяться.
і коли настане день, я вдягнуся в червоне,
випущу з паркану душі натреновані посмішки.
вони наздоганятимуть перехожих,
вони валитимуть їх з ніг,
вони вигризатимуть кожне обличчя,
бо воно не може бути твоїм.
двічі на добу потяги ставатимуть катами,
а зів'ялі квіти — свідками.
лише я зоставатимусь собою
під всепроникним поглядом поїдених катарактою очей.
лише ти сидітимеш на підлозі,
питимеш каву і куритимеш кальян
десь за тисячу кілометрів від.