Поодинока тиша поселилась у душі,
не розумію, як серце витримує цю біль.
Сама себе вмовляю, що це часи скрутні.
Чому така вразлива? Й стріла частіше попадає в ціль.
невпинно намагаючись достукатись до щастя,
весь час на перешкоді щось стоїть.
Я ж ненамагаюся у когось його вкрасти,
собі свого я хочу в Бога вимолить.
Правду кажуть, що кохання - то велика сила,
з коханим поруч і біль вже не така.
Спасибі, Боже, що зі мною є така людина,
і мрія в нвс на двох одна...
