Щоразу пити разом каву, і спати на одному ліжку,
(Йому незручно, їй хропе він, вона вночі читає книжку),
Збиратись на роботу зранку і жити як в святе причастя –
То, може, не сім’я ще зовсім, а лиш пародія на щастя.
А що є щастя? Що удача? І як сім’єю тою стати?
Родину може мати кожен. Сім’я ж – це коли мама й тато.
Сім’я,- коли у мирі й згоді; як горе – то з плечем надійним.
Сім’я – це віри оболонка, це власний Всесвіт з дном подвійним.
А ще – і радість, діти, правда, і кожен день, як крок в майбутнє.
Підтримка, певно, і розрада, і мрій вершіння в сірі будні…
І тут читач, як не стомився, задасть цілком просте питання:
«Постійте, панно. Все це добре. Але кохання… Де ж кохання?..»
І тут кивну я головою: «А чим ви слухали, панове?
Оте усе, хвалене вище – хіба ж немає там любові?..
Хіба у доказ, що кохає, потрібно, щоб назвав своєю?
Цього так мало!.. Дуже мало. І це не зветься ще сім’єю.»
11.05.14