Не бійся досвітньої мли, -
Досвітні огні запали,
Поки ще зоря не настала!
(Леся Українка)
Коли нікого більше не лишилось.
На страті тебе пригадую ,
Останній погляд тобі присвячую...
(Гнат Михайличенко)
"Як важко зривати невільницькі пута,
Що в тіло впились, доросли до душі,
Так важко себе в оцім світі збагнути,
Неначе бурштину знайти в спориші.
А в темряві чути прокльони та стогін,
І струнонька віри у душах бринить,
Як страшно незрячим шукати дорогу –
Та правду не може ніщо зупинить.
Он Леся сказала: не треба боятись
Досвітньої мли, що приспала усе,
Хай стогін – ночам, промінь – зірці крилатій:
Досвітня зоря Дух Свободи несе.
Той Дух наше тіло підійме до бою,
Той Дух спозаранку ударить набат:
Без нього життя попливе за водою –
А з ним наше слово стає, мов булат.
Із Духом Святим ми випростуєм спину –
Аби від неволі і зла вберегти
Чебрецеву мою, калинову Вкраїну
І ніж відвести, що все гострять кати!" –
Так думи сплітались в узор на папері,
Для Гната "На Кручі" – блаженна пора:
"Блакитний роман" – то до вічності двері,
Хоча молодече життя догора...
Ой, чуєш, земляче, ступають вандали?
Повзуть аж до серця бридкі павуки –
Вони ж Україну квітучу стоптали,
Під груди все пхають свої п’ястуки!..
Втікай же, мій друже, бо смерть наступає,
Втікай же, Ігнате, погибель іде!.. –
"Отих павуків не боюся я зграї,
Бо бачу України завтрашній день!
Отож, їй останні рядки я дарую,
Останній свій погляд присвячую я,
Уклінно молю Матір Божу Святую –
Хай вільною буде Вкраїна моя"
