|
Порив емоцій, пристрасті порив,
Нестерпно він кипить у моїх жилах,
Ні злива грізна, дощ його не змив,
Я просто геть втікаю, мов на крилах.
Моя душа давно уже бажає
Жить безтурботно, чути хвилі раю,
Відчути насолоду від буття,
Відчути подих та порив життя..
Я згустки чорні у душі стираю,
Вони мрійливості й радінню заважають,
Вони від сонця серце закривають,
Вони на біль та ненависть чекають.
Але добро не переможе зло,
Та чорна сила теж не буде вічна,
Освячене давно моє чоло,
Хоч все-таки душа моя є грішна.
"Та в чому сенс і як прожити треба?"
- Питаю в Бога й він відповіда:
"Живи так, ніби ти торкаєш неба,
Живи, неначе зникла вся пітьма.."
Відчувши біль, страшенну злість та втому,
Згадаю Бога я слова,
Я уявляю, ніби йду додому,
І мати зустрічає з порога.
Я йду, прямую крізь кущі та ліс,
Колючки сильно давлять мені тіло,
Та знаю, мій життєвий досвід зріс,
Бо Всесвіт вічний дуже я просила.
Бачте, в душі моїй ще є добро,
В душі моїй якась таємна сила,
Неначе геть змінилося нутро,
Всередині прекрасна зеленіє віра
В людей хороших, в їхню допомогу,
В їхню порядність, чесність, співчуття,
Хоч іноді і чую я тривогу:
Є люди, що не мають каяття...
Нічого..мислю таки позитивно,
І на краю вже прірви не стою,
Ноти душі співають пісню мирно,
Своє життя всім серцем я люблю!
ID:
501251
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 26.05.2014 00:44:07
© дата внесення змiн: 26.05.2014 00:44:07
автор: sabina
Вкажіть причину вашої скарги
|
