Вже піднялась на повен зріст
І обрела ясну свідомість,
Де органічні форма й зміст
Права всі мають на вагомість.
Ясні вже контури мети
Снаги набралися і сили,
Близькі й далекії світи
Таємні сторони відкрили.
Нема кордонів ані меж,
Натхнення стелить їй дорогу,
Її не втопиш і не вб’єш
Підступним пострілом з – за рогу.
Вона не мріяла про славу,
Вогонь їй дав сам Прометей
І здобула давно й по праву
Любов, повагу від людей.
Коли ж їй влада крикне: «Струнко!»,
Залестить схоче, загнуздать,
На батоги і поцілунки
Достойну відсіч ліра дасть.
Її торкнулось дійсне й вічне,
І через грішне і святе
Хай провінційне – не столичне –
Зерно правдиве проросте.
