ШЕЛЕСТИТЬ ДОЩ.
Відходить ніч. За шибками вікна, все більше й більше, наливається світлом важка передранкова заволока. До слуху входить одноманітний, чимось нагадуючи шелест листя дерева, звук. Глянув у садок: вітру немає, яблуні з набубнявілими бруньками тихо стоять, ніби ще занурені в солодкі сни. По склу, донизу, сповзають важкі краплини. Об підвіконну бляху, ніби в барабан, вибиває веселу ранкову дріб, перший квітневий дощ. Перша думка була про тебе. Дякую Богу, що ти є у моєму житті! Лише одна згадка про тебе піднімає в глибині мого єства таку хвилю ніжності, такий шал вдячності тобі, що аж не можу стримати сльози, які чомусь виступають на очах.
Як би я хотів привітати тебе з початком нової днини! Як би прагнув, видобути з найпотаємніших глибин своєї схвильованої душі такі слова, від яких ти піднялася б, - як на крилах! – аби летіти у життя щасливою.
Не можу зробити цього. Тебе немає поряд. Нас розділяє не лише оцей веселий, ранковий дощ. Нас розділяє доля. Чомусь така невблаганна, така жорстока.
Та, всупереч неласкавій долі, все ж вірю: Милосердний Господь ще дасть нам, бодай хоч маленькі миттєвості для побачення. При нашій зустрічі, як завжди, буду невідривно дивитися у твої милі, такі дорогі для моєї душі, карі очі. Буду вбирати, - у своє зболене, пошматоване безкінечними розлуками серце, - найдрібніші рисочки твого обличчя, щоб і надалі дихати тобою і жити!
Молюсь щодня за тебе. Молюсь за твоїх дітей, за їхню щасливу долю, за долю нашої спаплюженої України. Молюсь тому, що не маю нікого і нічого дорожчого в останніх роках свого життя! Так, - незабутня ластівко моєї пізньої весни, - у моєму серці - тільки ти і Україна!
І знову, після нашої невеличкої зустрічі, потягнуться довгі – нескінченні години чергової розлуки; і знову буду думати про тебе, чекати тебе! І буде, як і зараз, стукотіти у шибку квітневий дощ, і буде на серці шелестіти тиха мелодія любові.
Шелестить дощ про те, про що не завжди висловиш мовою.
Шелестить дощ…