Реальність...лід,який викапає крізь пальці брехнею життя.
увійде в землю правдою через цівку життєдайності
і випаде снігом надій,що ще живими замерзли.
Безмежжя...безодня,що ховає всі прорахунки можливого,що
висить дрантивим ситом,над закутками нашого життя.
Ніщо кому, до того?...Нікому,ніщо?...Хіба щоб?!...
Воно ж бо безмежжя,шлейфує незвіданістю відблиску метеориту
по ту сторону.
Життя...прокат з Вище,бо що хіба знаєш,що кармічного в нім?!.
Пережило,не дочекалося,постукало...відчинили...зайшло.
Переступило,не дійшло,не добажало,не долюбило,скоїло,зникло...
Залишилося трафаретом в минулому з розбитою амфорою тягучого
молодого,а можливо визрілого напою забуття.Цвітом яблунь,
спокуси первозданного,воскреслого.
Мозок...секрет правди з мільйонними ходами в тонких світах,відображений
у призмі ментальності.Він,як пафос,який дає Всесвіт в аренду,
але до кінця не відкриває своєї суті.Хтось чіпляє ярлик всезнайки,
з пультом керування агрегату,але насправді невіглас.
Духовне...дане,вибране,не розуміє... Ні.Ментальне особисто незалежне,
незрозуміле всім,але поєднує вибілене полотно середини,
того в кому є потреба.Витягується тонкою паралеллю свідомості
в Світ Світла Таїн і Єства...
