Воля або смерть.
Не було й у снах.
Небо прагне жертв.
Людоньки, війна!!!
Наші всі страхи
Стали враз до віч.
Каїне лихий,
Неньку не каліч!
Ну повіч, за що
Ти підносиш меч
Над моїм чолом,
Серце навпіл рвеш?
Мов злодюга вліз
Ти у дім чужий,
Чи ж не бачиш сліз
Матерів, дружин?
Чи не чуєш ти
Їхніх голосінь?...
Знов ростуть хрести.
Достига полин.
Витікають сни
У провалля дум.
У очах ясних
Заклякає сум.
Вигорає день
У війни вогні.
Мати сина жде.
Не діждеться. Ні...
Гнів судомить вдих.
Дух гартує кров.
Боже, відведи
Від біди на крок!
Хоч на крок один
Від того юнця -
Надто молодий,
Пити б ще з лиця...
Господи, спини
Цих скажених псів -
Щоб жили сини!
Щоб жили усі !!!
Знов на ранок жертви...
Досі йде війна.
Воля або смерть.
Третього нема!!!
Всім нам болить, Наталю... Та у твоїх віршах біль особливий. Читаю і проймаюся кожною емоцією і чую твій голос. Гарний вірш! Почули б оті скажені та й схаменулися...
валькірія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Романе. Якби ж то менше боліло, як випишешся... На жаль, свій біль зціляємо лиш болем...