Закінчились бої, що тривали до ранку.
І зітхнула з полегшеннням, обгоріла земля.
Хай на ній заживуть незагоєні ранки,
Бо війна на землі все живе спопеля.
А солдати чекають, щоб кінець був проклятій.
Хай росою трава, а не кров"ю цвіте.
Щоб радіти красі, та не цій, що зім"ята,
А отій, де мачок степовий проросте...
Але буде це потім, коли час такий стане,
Ну а поки солдати нехай трохи посплять.
Може, сонце ласкаве у сни їхні загляне...
А вітри степові хай над ними шумлять..
Молоді, гарні лиця... Їм би тільки любить..
Хай кохані в цей час, що чекають, насняться,
Хай частиночка щастя, промайне у цю мить.
Не горюйте, хороші, ваші мрії здійсняться...
Тихо вітер шепоче над змарнілими лицями..
І пірнає в волосся, що на очі спада..
Мої милі, хороші, вас зовуть українцями..
Береже хай вас Бог, раз в вас доля така...
Патріотично і сильно, аж гордість бере за таких українців, так відважних, але і таких чуттєвих водночас, хай їхні мрії здійснюються, а разом із їхніми і наші теж
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Колю, що вірите в краще... Та коли ж воно вже настане для України?...