Сьогодні в мене духовна проза зі слів, які вишукую в своєму серці. Тулю й пригортаю до себе зволожений сльозами білий аркуш і посилаю до висот Всевишнього слова молитви матері. Сьогодні неримовані рядки, а лише ритмічний стукіт серця. Воно ж у мене сильне і напрочуд щире до кожного із вас, бо пригорнула б цілий світ.
Моя поезія тепер замовкла, як замовкає день, коли його поглинає ніч. Я не знаю, яких ще слів відшукати. Відкривати словник, щоб збагатити запас мови? Так, зараз я недостатньо можу зосередитись, щоб знайти правильні слова, щоб віднайти молитву, яка дає міць і силу над ворогами. Книжок у мене багато, було б стільки любові у людей! Знову читаю вдумливо захисні Псалми, гортаю сторінку за сторінкою…
Годинами ходжу по кімнаті і не знаходжу душевного втихомирення. Очі шукають порятунку, а серце – спокою. Єдиний Бог, тільки Єдиний Бог все може, - повторюю, як навіжена. На поличці біля малих образів знаходжу в себе Стрітинську свічечку і тішуся, наче вперше вона така дорогоцінна. Тепер ця річ для мене дорожча за все золото світу. Беру її, як святиню і запалюю…
Чомусь я завжди купляла лише зелені свічки, як символ природи. Певно з весною порівнювала і всім живим. Але зараз мені не до цього. Нехай все росте і родить на цьому світі, - шептала я. А ще: Спаси та помилуй, Боже, всіх діток, котрі охороняють кордони України! Ангеле Хоронителю, захищай наших воїнів в зоні АТО! Болить серце за кожного сина, чоловіка, батька, а за своє рідне чадо, мою кровинку - найбільше.
Андрій - гарне ім'я. Так називався первозванний учень Христа. Я завжди виховувала сина бути чесним, працьовитим і поважати людей. Я не вчила його вбивати! Навіть коли він в дитинстві ненароком вбив курку, що вилетіла на виноград, дістав від мене доброго ляпаса по шиї.
- А от уяви, що це людина, а не курка?!, - кричала я. А він стояв, як вкопаний, на одному місці і все говорив невинно: "Мамо, я хотів її зігнати"...
Я вчила його світлих почуттів, але не наскільки, щоб бути добровольцем в зоні АТО. Який же він у мене відповідальний, аж сама собі не вірю. Та я ж сама його вчила бути таким. Я його вчила бути Людиною з великої букви. На днях він мені сказав: "Мамо, я не буду "косити", я не вмію цього робити". Так, я згідна з ним. Але ж боляче, так боляче! Звідки в мене ці кляті сльози з'являються. Я сильною була все життя. Я вмію чоловічу роботу робити. Я вмію сміятись невдачам і вірити в мрію. Навіть коли з "одним підбитим крилом"…
Але ж зачепили за саме найдорожче, сокровенне. Він – єдиний!!!
Хапаюся за кожне слово і запевняю себе: "Я вірю, все буде добре!". Андрієві передали в посилці маленьку фарфорову статуетку Божої Матері. З нею дідусь Іринки, дружини сина, пройшов всю світову бойню і повернувся живим додому. Іринка чекає його та й дітки вже хочуть бачити батька.
Ходжу, немов маятник, і не знаходжу спочинку. Тільки мамина молитва може перевернути горе, тільки мамине серце може відчути найбільший біль. Гоню думки про найстрашніше, лише світла віра в перемогу тримає мене.
Сьогодні я не буду спати. Хіба ж матері сплять, коли їхні діти на війні? Моя душа пише поезію, яку рубцюю на своєму серці. Не скорюся ніколи, бо народилася українкою. Я знаю, що я вперта і любов до України ніхто не зможе відібрати. Любов сильніша за всі багатства земні. Яку вартість має золото чи розкіш?...
Моя поезія вище матеріального. Моє життя – прагнення досконалості в Бозі. Лише Господь подає кожному руку, «витягує з тенет птахолова".*
Сьогодні мені пишеться по-іншому. Як вмію, як можу, і як вірю... Молитва матері – найсильніша!
Господи, допоможи нашим дітям повернутися живими!
Всевишній, пошли миру і спокою рідній землі!
http://youtu.be/BQuLAPJq1b0http://firtka.if.ua/?action=show&id=55603
Знаєте, найгірше у нашій країні те, що "кому війна, а кому мать родная"...І багато матерів ладні заплатити 700 доларів (то така такса),аби сина не забрали...Не розумію...Як можна ще й на горі наживатись? Одні ідуть захищати Україну, інші відкуплені вдома сидять.Інших дивує , чому з Луганська і Донецька до нас їдуть здорові мужики біженці, а наших хлопців-западенців забирають на війну? А тут... Ваш син пішов добровольцем! Галино, хай береже Вашого сина Господь! З такими, що "косити" не вміють завжди залишається Бог, бо вони вибрані Богом!!!Сили Вам і віри!
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталю. Надію завжди світлу і позитивну плекаймо. Я вже навчилась не плакати, а спокійно розмовляти по телефону. Хоча мобільні телефони більше тримають виключені. Потім після короткої розмови, коли вже зв'язок закінчений, можу виплакатись сама до Бога.
Пані Галю,хай Господь береже Вашого сина (і всих синів,котрі зараз не на словах,а на ділі відчувають,що таке війна)...
А Вам хочу побажати ВІРИ. ВІРИ в Бога,ВІРИ,що із сином все буде добре,ВІРИ у світле майбутнє....Я знаю,коли віриш,то відчуваєш силу,силу Божої руки!!!!!!
Мила Галочко.. Дуже вам співчуваю... Я думаю, що все буде добре у вашого сина... Будемо молитися за синів наших, щоб повернулися додому, до своїх рідних..Хай Бог їх береже...
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00