"Ти є той, хто ти є і мета твоя є твоєю метою."
Над головою літнє небо, всіяне зорями. Навколо - степ. Лише я, трави та нічні комахи. Тиша і спокій. А життя таке коротке...
Але, як би природа не заворожувала, потрібно подумати і про те, що робити далі.
Хто я тепер?
Чужий?
Якщо так, то для кого?
Чому я зрадив, від кого втік?
І відколи це мене так почали хвилювати помилки?
А почалося все того вечора, коли я ступив крок до порожнечі. Короткий політ і вічність, що стиснулась в точку. Далі- Голос, який дав Вибір. Розсіятись в темряві, або стати жнецем. І ось, я тут. Я тепер сама смерть.
Які обов'язки жнеця? Ви здивуєтесь, але... Їх нема. Ми (важко сказати чи є інші, але давайте вважати, що навколо бродить купа таких як я) просто ходимо собі землею, не втомлюємося, не потребуємо їжі чи води, не маємо тіла та голосу. Єдине, що я можу- це Впливати. Зараз поясню, як це. Взагалі, Вплив- чудова річ. От іду я, наприклад, вулицею. Ввечері. Бачу кількох п'яних хлопців. За сотню метрів звідси красива жінка вибирає, яким шляхом їй дістатися до своєї квартири, де на неї жде люблячий чоловік і маленький син. Я можу пустити потік машин і вимкнути світлофор, можу знеструмити ліхтарі, можу завалити стовп посеред дороги, чи ще якось вплинути на її вибір. І, залежно від моєї доброї чи злої волі, жінка проведе сьогоднішню ніч вдома, або буде згвалтована групою молодиків.
Зрозуміли? Ще приклад? Можна допомогти списати студенту, відвернувши увагу викладача випадковим телефонним дзвінком. Можна примусити людину записати виграшні числа до лотерейного білету і зірвати джекпот. Взагалі, можна багато. Питання в тому, що зробив я.
Отже, що могло примусити мене, 18-річного юнака, стрибнути з хмарочосу(ну і що, що банально- зате надійно)? Яка проблема вимагала настільки кардинального вирішення?
Звісно ж, кохана дівчина. Я не витримав конкуренції і вона обрала іншого- кращого, сильнішого й досконалішого. Спортсмена, серце якого зупинилося через 17 секунд після того, як я став жнецем. Оце так співпадіння! Буває ж - бігав кроси по 10км, а серце не витримало, коли телефон з кишені витягував. Спогади...
"...так, хочу стати жнецем". Ще відлуння не стихло, а я вже стою над своїм же тілом. Поряд- юрба людей, але ніхто мене не помічає. Ну звісно. "ЯК ВОНА МОГЛА? ЧОМУ ТАК? ЧИМ Я ГІРШИЙ? ЧОМУ ВІН ЗАСЛУЖИВ НА ЇЇ ЛЮБОВ, А Я НІ?" - це просто шикарно- кричати на повний голос, знаючи, що ніхто не почує,- "ТА ХАЙ ВІН ЗДОХНЕ". От і прозвучала ключова фраза.
1...
2...
Світ вступив в резонанс зі словами і забринів, немов струна. "Хочу її побачити".
3...
Кого? Струну чи дівчину? Обох. Однієї думки достатньо, щоб опинитися у неї вдома.
4...
Розглядаю затишну кімнатку зі світло- голубими шпалерами. Дзеркало, комп'ютер, ліжко, фотки на стіні і ще купа речей.
8...
Я тут вперше, але відразу розумію, що дехто тут зайвий. Він зайвий. Він- струна.
9...
10...
- Ну все, я готова,- каже Дівчина, ховаючи помаду до сумочки,- можем іти.
11...
12...
13...
- Не спіши,- він з посмішкою загороджує їй вхід,- ці шорти тобі пасують.
Ця хтива посмішка знайшла віддзеркалкалення в небесно-синіх очах.
14...
Пристрасний поцілунок- вони ніби зливаються в одне ціле. Ммм, а його руки мацають її зад. Ніколи не бачив Дівчину такою щасливою.
15...
В повітрі зависає мертва тиша, від якої пищить у вухах.
16...
Заплющую очі- мені достатньо і звуку. Удари серця. Її - тук-тук, тук-тук, тук-тук і його, трошки повільніше,- тук-тук, тук-тук, тук-...
17...
Тиша. Модний рингтон його телефону, і лише одне серцебиття.
А тоді дівочий крик.
І очі. Блідо-сірі.
ID:
510771
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.07.2014 21:16:39
© дата внесення змiн: 11.07.2014 21:16:39
автор: fire_maroder
Вкажіть причину вашої скарги
|