Ось ти сидиш собі, і просто усміхаєшся. Усміхаєшся так, як потрібно - просто, але водночас якось по особливому. Не дивлячись навіть на те, що фотографія ця не планувалася зазделегідь, що того самого двадцять другого грудня буквально через три хвилини продзвенів би черговий, і ще не останній дзвінок на урок... Ти усміхнулася. Не дивлячись на проблеми і незгоди, на мороз без снігу, що лютував на вулиці.
Як думаєш, чому я залишив цю фотографію собі? Бо дивлячись на неї, ніколи не згадаєш про щось погане. Ти у білому пальто, у шалику, що доволі пасує тобі. Добре і тепло. Кортить зі слізьми щастя обійняти тебе - ти така людина, що може викликати їх у мене лише однією усмішкою. У цьому її особливість - вона була проста, але мала силу в подальшому викликати чиєсь щастя. І моє у тому числі.
Поняття "щастя" для мене таке ж особливе, як і твоя усмішка. Ба більше - усмішка і є вираз щастя. А я згадав про сльози щастя... Сльози і щастя - вони ж бо наче протилежності, але якимось чином з'являються час од часу в людських очах. Так чому ж? Бо щастя - це всього лише мить, а ми цінуємо її все життя. Таких миттєвостей звичайно буде ще багато, але от цінуємо ми їх по справжньому тільки тоді, коли втрачаємо. Мені шкода людей, що втратили щастя, і сам я боюсь втратити його. І завжди в повну міру ціню його.
Будь сонцем, і світи усім. Грій одного. Залишайся щасливою, роби щасливими інших, і ніколи, чуєш? Ніколи не витрачай дорогоцінного часу на сльози. Тільки якщо це не сльози щастя.
Не втрачай своєї елегантності, доброти і ніжності. Залишайся тою Марією, яку я знаю.
Залишайся Марією повсякчас...