Закутані у ковдри часу
І навчені партійних гасел,
Вони - червоний глас Донбасу -
Все вимагають їх почути,
Мовляв, свободу їхню скуто,
Терпінню край, народ вже лютий.
Та ми "годуємо" державу:
Міста і села від Азову
І до Говерли та Боржави.
А ви не любите нас більше,
Не більше, ніж усіх тих інших
Із Закарпаття і Франківщини,
З Одеси, Києва й Волині,
Дніпра й Карпатської долини,
Хто з наших за кордоном нині.
Любіть нас! Ми ж той... особливі.
Ми хочемо із грошей зливи,
Та геть ми, брате, не примхливі:
Нехай течуть хоч гривні, хоч рублі,
Нам все одно - йдемо на ті ж граблі.
А ви без нас - нікчемні злидарі,
Але все ж дайте трохи грошей -
І погодуєм. Може вошей?
Як ні - то все ми тут розтрощим...
18.07.2014
Дякую!
