Коли його немає поруч - це називається нестачою, а не свободою. Коли вона далеко, за сотні кілометрів - він згадує її посмішку, що просто іскриться в пам'яті, та очі. Блакитні очі, що теж випромінюють сяйво. А сяє вона тепер майже завжди. Він навчив її бути щасливою. Вони бачаться вкрай рідко [просто існує немаленька відстань, в якості випробування> та він запалює у її очах той вогник щастя, а у серці - надію, що це далеко не остання їхня зустріч. Ось так і живуть. Вона - з нестачою його, наче кисню; і він - з посмішкою, що закарбувалась не лише у пам'яті, а й десь у закутках його душі.