Частина перша.
Мені завжди щастило з хлопцями Олександрами. Вони вічно манили до себе і переважно не були схожі між собою. Саша .. магічно, чи не так? Починалось все від зовсім юних років. Я назву його Саша М. С М. Ми познайомились з ним на теренах рідної школи. Він молодший від мене на декілька місяців і тоді, доволі таки сильно, запав мені в душу. Ми почали гуляти в одній компанії : мої подруги його друзі. Нас з ним намагалися звести. Моя подруга Ві тоді була по самі вуха закохана (грубо кажучи) в друга цього самого М – В, і вона казала що було б круто якби я зустрічалась з М а вона з тим самим В. Як на диво, і мені на зло, у Ві з В були хоч якісь взаємини, на відміну він мене і М.
Пройшло літо, у всіх навчання і шляхи подружок і друзів розійшлись у різні боки, але не зважаючи на це Ві продовжувала спілкуватись з В, в той час коли я навіть не бачила свого неосяжного М.
Я почала любити його десь від 6 класу, і він надовго засів у моєму серці. Я намагалась робити будь-що, аби привернути до себе його увагу, але це все було марно так як я в його очах була просто дивакуватою дівчинкою.
В 10 класі наші шляхи знову почали пересікатись, тому, що моя Ві намагалась наладити свої стосунки з В, так як їх «роман» тривав не дуже довго. Хоча всі ці роки ( від 6 до 10 класу) її серце було відкрито тільки для нього одного, а він цим просто нехтував. Коли ми знову зустрілись з неосяжними і їхніми друзями, які тепер і наші друзі, Ві повтори фразу яку казала ще декілька років тому : «було б круто якби я зустрічалась з М а вона з тим самим В». На цей раз ця фраза мене зацікавила і заінтригувала, адже ми тепер старші, мудріші і, можливо, щось би з цього й вийшло. Якби моя Ві не старалась, не намагалась і не сподівалась В всерівно не сприймав її більше чим свого хорошого друга, хоча якась інтрижка між ними тай була. А я що? Я нічо. Ми гуляли разом, М гарно ставився до мене, обіймав мене, було декілька раз що писав перший і проводив додому, але в наших стосунках не було нічого, навіть інтрижки. Він завжди гриз шнурки від моїх батніків. В нього така мила посмішка, такі очі, така фігура, ще від нього завжди гарно пахне. Його запах найбільше зводить з розуму.
Була осінь. Проста, холодна осінь коли в 10 класі ми з Ві повернулись до наших неосяжних хлопців М і В. потім, зимою, наші шляхи знову розійшлись, і ми з ними не спілкувались так тісно, як було восени.
Весною (квітень місяць 10 класу) ми з ними перестрілись. Але я вже була сама, без Ві. Мені її бракувало адже вона грала для мене значну роль у стосунках з М. а перестала вона гуляти через те, що остаточно переконалась що ніяке світло не освітлює і навіть не збирається їхній шлях по житті.
Одної прекрасної неділі квітня місяця 14 числа в одної Лю було день народження і ми знову зустрілись з моїм неосяжним М. Він був під градусом і, напевне, не розумів що і навіщо він робить. Це, скоріш за все, один з найприємніших спогадів з ним і цією самою Лю.
- П’яний? – спитала я.
- Ну трошки.
- Сильно п’яний?
- Та троха є.
Він поцілував мене.
А сталось це через те що він хотів пити, і вода була в руках у цієї Лю. І вона сказала йому, якщо він мене поцьомає то дасть попити. Дякую Люба.
На наступний день його адсько боліла голова, і він проспав перші дві пари.
Написав мені :
- Сорі за вчорашнє, якшо шо)
- Та всьо класно. – Усміхаючись до монітору відповіла я.
- От і збс.
- Однозначно.
- І ніяк інакше.
Після цього я була в захваті від всього що сталось, і навіть від того що він випив лишнього. Адже я чекала цього моменту дуже давно, але я розчарувалась. Розчарувалась через те, що, ймовірно, це все було не щиро, а просто під емоціями. Після того моє серце випустило його і я перестала його так палко любити. Ох, цей Саша М, запудрив мені мозок. Але, навіть зараз ,коли ми просто вітаємось на вулиці, його посмішка продовжує мене зачаровувати. Не забувай мене М, так як я тебе не забуду ;)
ID:
513418
Рубрика: Проза
дата надходження: 25.07.2014 10:35:52
© дата внесення змiн: 25.07.2014 10:50:25
автор: Ірина Овчіннікова
Вкажіть причину вашої скарги
|
