В світанковому ефірі, мріяли зачаті стіни.
Сон зв’язали білі змії, це їх невід’ємний план
Витончені хвилі, в стилі зачарованої сили
Почерк тихої стихії, невідомий океан.
В світанковому ефірі, трави на весні то вії,
Сонце освятило вроду, крізь фіранки золоті.
І у цьому танці в постіль, під мелодію краси,
Впали ноти порятунку, й замінили ніч на світ.
Пазли теплої картини, поглинають смак біди.
Й заглядають руки в небо, небо каже куди йти.
Зустріч як блаженна мука, семи ступеневих діб.
Кожен день нова наука, що дає нам воду й хліб.
