МОВА ТІЛА або ТАНЦЮВАТИ ДЛЯ ДУШІ
Певно, кожному знайомий той стан, коли тіло поривається до танцю, а в такт музиці прагне ворушитися кожен м’яз. На думку спадає відомий афоризм: «танець – мова тіла». Повертаючись до коріння танцю, можна сказати, що так воно і є. Він належить до найбільш древніх форм несловесної комунікації. У той час танцем позначалося все: радість, горе, тріумф, страждання. Спілкування з богами відбувалося мовою тіла, а ритуальні танці з приводу будь-яких важливих подій процвітають і зараз у багатьох диких і напівдиких племенах.
Із розвитком цивілізації танець «упаковувався» в обгортку гарних манер, вишуканості, манірності, разом із тим, втративши функцію вираження емоцій. Така собі непристойність щирості законсервувала настільки корисний і важливий аспект танцю. Тут достатньо тільки пригадати вишукані менуети пар на балах, які так часто демонструються у фільмах. Звісно, так віддається данина епосі, однак який відсоток у такому танці справжньої людини?
Лише у ХХ столітті танець повернув собі свою роль – став тим полем, у якому людина може бути абсолютно щирою. Кожна, певно, пригадує, яке полегшення може принести, наприклад, дискотека, після важкого тижня чи сварки з кимось із колег. Це – одна із важливих функцій танцю, що лягла в основу використання танцю у психології та психотерапії. Танцювальна терапія – один із напрямків арт-терапії, що виник в середині ХХ століття і є відображенням того, які реальні можливості криє в собі танець.
Окрім відображення емоцій, якими вони є в цю мить, танець кожної окремої людини має ще й і свій неповторний почерк. Спробуй поспостерігати за рухами інших, тоді побачиш, що у кожного своя хода, своя манера кивати головою чи потискати руку. Точно так само у кожного своя манера танцювати. Зазвичай рухаються якісь окремі частини тіла, з певною інтенсивністю та амплітудою. Найчастіше це руки та ноги, рідше – інші частини тіла.
Цей «почерк» формується під впливом різних чинників і буде безглуздо сказати, що головну роль відіграє тільки настрій чи емоції в даний момент. Не менший внесок у таке-от формування здійснюють як переважаючий у житті емоційний стан, так і соціальне оточення, виховання та культурні норми в принципі. Таким чином, намагаючись відтворити танець іншої людини, можна увійти в її стан, зрозуміти, чим вона живе загалом і в цей момент.
Символіка тіла.
Кожна частина тіла відображає якусь сторону життя людини. Наш психологічний світ і наше тіло – тісно пов’язані, часто одне виражається через інше. Мовою тіла кисті рук, наприклад, відповідають за вираження почуттів, творчу реалізацію. Лікті – за «пробивання» на життєвому шляху, шия – контроль, плечі – відповідальність, ноги – відношення до того шляху, на якому зараз стоїть людина тощо.
Ліва частина тіла відповідає за жіноче начало, права – чоловіче, таким чином, перша вважається більш «емоційною». Домінуюча у рухах друга означає, відповідно, переважання «чоловічих» рис: активність, цілеспрямованість, наполегливість, агресивність, твердість, логічність. Якщо більш рухливою є ліва частина тіла, то це свідчить про більшу активність так званих «жіночих» рис – гнучкості, м’якості, терпимості, покірливості, інтуїтивності. Із таких-от деталей і складається твій танець.
Неважко помітити, що кожен з існуючих стилів танцю має домінуючі рухи та домінуючі у них частини тіла. Зверни увагу, наприклад, на східні танці, в яких, значною мірою задіяні ділянки тазу – такі танці стимулюють та пробуджують жіночність та сексуальність. Натомість латиноамериканські танці мають більший відтінок впевненості та активності (яскраво виділяються рухи ногами). Так можна продовжувати нескінченно. Однак варто розуміти, що і запрограмовані заняття танцями дають значний ефект – вчать рухатися тіло певним чином. Цим самим якісь риси, почуття додаються і до вашого репертуару поведінки.
Що міняти?
Існуючий танець – існуюча модель поведінки. Разом із тим, хто забороняє спробувати щось змінити? Спробуй, наприклад, більше рухати шиєю. Біль у шиї при цьому може означати надлишок контролю над собою чи ситуацією, невміння розслаблятися. Не можна і недооцінювати роль тіла у своєму житті – імовірно, що зміна у почерку танцю допоможе змінитися і моделі поведінки у житті. Більш, ніж приємним, можна назвати і танець як процес пізнання себе.
Варто спробувати у танці використовувати всі частини тіла, а, краще, по-черзі «потанцювати ними». Неможливо буде не помітити, що чимось рухати легше, а чимось – складно, можливо, незвично або навіть боляче. Легкість у рухах можу бути ознакою звичних рухів та моделей поведінки, домінуючих емоцій тощо. Натомість складнощі у рухах – своєрідна діагностика «проблем». Наприклад, якщо затерпають плечі – запитай себе, чи не надто багато відповідальності зараз на себе береш. Якщо незвично рухати кистями рук – замислися над тим, наскільки ти можеш виражати свої почуття тощо. Вказане вище – це точно не однозначні висновки, це лише приклади того, як тіло дає знати про те, що щось не так.
Танець має справді великий вибір ролей. Він допомагає виявити свій основний напрямок поведінки, дає можливість помітити те, що не помічалося навіть за допомогою самоаналізу. Так само можна побачити і проблемні зони поведінки та світобачення і спробувати щось змінити.
Завуальована злість.
Як уже було сказано, в танці виражаються емоції. Важливим пунктом тут є якраз можливість вираження тих почувань, які називають соціально небажаними. Наприклад, агресія чи злість. Ми живемо поміж людей та й у доволі складному суспільстві. Від взаємодії одне з одним (та і зі світом взагалі) нам нікуди не дітися. В будь-якому випадку і злість, і агресія є нормальними емоціями. Вони виникають тоді, коли ми повинні захищати свої кордони. Однак, оскільки ми живемо між людей і цивілізовано, робити все, що заманеться, не можемо. Із моральних, релігійних, культурних та і юридичних переконань. Часто і в родині ми виховуємося у напрямку «сердитися – не можна». А не сердитися – не виходить. Тому часто такі-от небажані емоції придушуються, даючи свої плоди у подальшому житті.
Виражати їх потрібно, а от знайти прийнятний шлях – важко. Дуже часто танець можу виступити таким-от прийнятним шляхом. Трансформація у рухи тіла – непоганий і однозначно корисний шлях виходу негативних емоцій. Побутує думка, що саме вираження соціально-небажаних емоцій у танці сприяє схудненню.
Разом із тим танець однозначно може бути шляхом творчого самовираження. Кожен рух в будь-якому випадку нестиме відбиток конкретної особистості, а знання і вміння володіти власним тілом – поглибить ефект.
Виявляється, танцювати – це не тільки приємно, а і корисно. Гарний стимул, чи не так?
ID:
514234
Рубрика: Проза
дата надходження: 29.07.2014 13:38:37
© дата внесення змiн: 29.07.2014 13:38:37
автор: ЕмоційноНестабільно
Вкажіть причину вашої скарги
|