Як заєць ходив топитись (за мотивами української народної байки)
Іде по лісі заєць, вмивається сльозами,
Іде на став топитись, хоч знає, що це гріх.
«Та як життя,--питає,--прожить між ворогами:
нікому не страшний я, а сам боюся всіх?»
І чує він зненацька, наблизившись до ставу:
лунає серед тиші раз-по-раз «плюх» та «плиг».
Це жаби, що сиділи, крекочучи, у травах,
зі страху пострибали в води зелену глиб.
Зрадів тоді наш заєць—не хоче більш топитись,
зарожевіло сонце в душі його смутній.
«Ні, я ще не пропащий, коли у цьому світі
хоч хтось мене боїться, і я комусь страшний».
---------------------------------------------
Отак по всьому світі—і люди, і країни
душею знемагають, як ніби не свої:
нехай би хтось боявся—чи рідні, чи сусіди,
чи літаки у небі, чи жаби у траві.
Здається, всі жанри української поезії живуть і процвітають, в тому числі завдяки аматорам, як оце Ви, та мережевим ресурсам, як оце Клуб. Дуже непогано.
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мені вперше розповіли цю байку батьки багато років назад--вони її вивчили у своїй сільській школі у дитинстві.
Здається, у поета Ю. Федьковича є її віршований виклад.
