Присвячено 200-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка.
Щороку приходить весна,
А з нею й Шевченкові свята.
Хоч з нами поета нема
Та ми не припинем
Його шанувати...
Бо Він в нас один
Й Україна одна.
Біля Києва,
Селище Моринці є.
Там в убогій сім'ї
Народилась дитина.
Батько його
Називає Тарас,
Той не знає що Він
Буде син України.
У злиднях Тараса,
Минали дні за днями...
Наука у дячка...
І двічі сирота...
Та хлопець виростає
Без батька і без мами,
Він грамоту учив
І важко працював.
Роки поневірянь
По різних "добрих" людях,
Здавалося б життю,
Приходить вже кінець...
Та Бог не залишив
Й послав його між люди,
Ті викуплять його
І вільно Він почне,
Учитись і творить...
Він пише твори
Й пише він картини.
Дух патріота,
Генія, борця...
Зачепить гідність
Знатної людини -
Миколи І,
Тодішнього царя.
Художника Шевченка,
За складання
Бунтарських творів
На підбурення людей,
Найвищу міру
Для Тараса покарання,
У одинокий карцер
Без паперу й акварель.
Солдат - засланець
На жорстокій муштрі
Душею думав і творив:
"Караюсь, мучуся...
але не каюсь".
Відповідає тим,
Хто засудив.
І 10 років пролетіли...
Весною він,
Прибув у Петербург,
Де друзі і знайомі
Так зустріли,
Що вогник знову
В серці загорівсь.
Він захотів
Вернутись в Україну...
Відвідати Кирилівку...
І Моринці старі...
Відвідати усю свою родину
І оселитися на ріднії землі.
Але на волі,
Він побув не довго,
Якихсь 3 роки
Й важко захворів.
Отак у березні
Минуло стільки років,
Відколи відійшов
Борець надій...
Духовно Він і був,
І буде з нами.
Поміж народи...
В серці кожного Він тут.
І заповіт безсмертний
Між братами,
Й Кобзар і Біблія
На вишиванці
Мов святі живуть.
09.03.14р.