Коли понеділок підступно підкарається до трішки зачиненого вікна, він долає цю несерйозну барикаду і заповзає у ще вчора затишну кімнату, кров наших вихідних починає пульсувати у буденних проблемах, в когось з нас робота, хтось її міняє…але не варто забувати хто для кого, ким являється…я похапцем потягую дуже дивну арабіку, в той час коли ти собі заварюєш другу порцію цього напою, мої переживання діляться на три, а позитив примножується, бо я люблю відпочивати, але ще більше працювати, ще лягаючи спати я наперед продумую, тактичні схеми моїх контрнаступів на тиждень наперед, розділяючи свій життєвий вимір на просторові локації, в яких бурно проходитимуть ярі конфлікти за участі авіації, нанотехнологій, і синтезу усього самого смертельного, що могла придумати людина…твій конфлікт інтересів зростає бо я з то4ки зору логіки роблю усе правильно, але твої емоції обурюються, і починають матюкатися зливою і холодним буревієм…мені не подобаються бджоли і можливо я зовсім не адаптований до життя на периферії, але і ти дівчинка осінь, яка боїться блискавки ще більше ніж грому, через ряд уявлень і причин, що поховані у попелі минулого…я тільки усміхнуся, бо ці всі оказії і називаються життям, і скільки ти б не хмурилась, і твоє небо не було б пахмурним, вітер змін змиє це все свіжим потоком повітря…