Жовточубий серпень вже поля обходить,
Ніжно обіймає колос золотий,
Просить „красне літо” доброї погоди,
Відібравши в липня серп жниварський свій.
Каже йому літо: „Добрий хлібочоле!
Хоч корець зеренця до Іллі змели:
Каравай святковий величає ж поле,
Як до хліба-солі звуть Іллю столи.
А Палій надійде – не спіши до ниви:
Пропаде все збіжжя, скільки не надбав,
Відпочинь, мій жнивцю, в день, вогнем вразливий –
Потім переробиш ще чимало справ.
Ще медку до Спаса накачай барило,
Яблука червоні дітям принеси,
В горобині ночі дай поетам крила –
Хай зростає пісня з їхніх слів краси.
Прибери у копи жито і пшеницю
І сплети на щастя „спасівський вінок”,
Та отави-трави поклади в копиці –
Хай лелек зустрінуть стерні і лужок.
Ластівочок перших проводжай у вирій
На Успіня Діви сонячний розмай...
В бабиного літа дні чудесні й щирі
Вересня з мольбертом, друже, зустрічай!”
