Прокинулась серпневого світанку,
Грайливе сонце пестило вуста.
Міцної кави випивши на ганку,
Скотилася по тілу гіркота.
Срібляста чашка враз засумувала,
Покинули її на підвіконні...
Мене також печаль поцілувала,
Проснулися усі тривоги сонні.
Не чутно у вітальні любих кроків,
Лиш кошеня муркоче біля ніг.
Не стримую уже я сліз потоки,
Підкралася розпука на поріг.
Прогнулися тужливо мої плечі
Під тягарем болючої розлуки.
Вже не прогнати сонцю холоднечі,
Мене зігріють тільки Його руки
Та як картати ці тривожні дні?
Коли так мало залишилось сили...
Замовкли навіть тіні на стіні,
зі мною у самотності застигли.
Заснуло кошеня в гнітючій тиші,
Котились сльози краплями роси.
До зустрічі лічитиму я тижні,
і чутиму нечутні голоси...
8.08.14
Старалася... 
Вам ВЕЛИЧЕЗНЕ дякую, Олексо!!! 
мені теж! Чистюсінький хорей... 
