Вже ластівки лініють над дахами
Розпалену липневу синяву,
Пекуче сонце у руденькі плями
Висушує на пагорбах траву.
Змарнілий вітер ноги ледь волочить,
М’який асфальт підошви розпіка,
Маленьку тінь шукають спраглі очі,
Окріп – не піт стира з чола рука,
А горобець в пилюці миє пір'я,
Мов на печі, від щастя цвірінчить,
Ще день пала, ще тихе надвечір’я
Наділить прохолоди ніжну мить...
Ще ластівки лініють синь гарячу,
Липневу спеку ріжуть на шматки,
Десь дощ пропав – все вимерло неначе
Від розпашілої липневої руки.