А їй сказали: «Син загинув»,
А їм сказали: «Тато - там,
У небо синєє полинув,
Життя рятуючи братам».
І хоч герої не вмирають,
Але ж нема, нема, нема...
Й немає горю тому краю,
В душі ж бо вічная зима.
Їй не сказали, як так жити,
Тепер одній на цій землі,
Їм не сказали, як зцілити
Серденька щирі й молоді.
Як не кричати і не плакать,
Як затопити пустоту,
За що в житті така розплата?
За чесність, вірність, доброту?
Вже син не скаже: «Люба мамо»,
Обіймів батька більш нема,
Їх біль не пишеться словами,
Вона пекуча і німа.
Вона на скронях сивиною,
Дитячим смутком у очах,
І людства й неба є виною,
Що ми війни принесли жах...
Гарно написано.
