Коли двоє щасливі тримаються за руки,
Коли їхній погляд здибається завжди,
Їм завжди заздрять якісь нещасні суки,
І хочуть розсварити їх і розвести.
Коли двоє щасливі і сонце їм всміхається,
Коли кольори стають ясними для них,
Завжди є третій, що від сліз утирається,
Й не може почуттів забути старих.
Коли двоє щасливі кохають без тями,
Коли вітер розносить їх радість,
Шкандибає за ними лихо віками,
Бо людьми керує не добро, а заздрість.
Коли двоє щасливі, їм варто знати,
Що життя це не тільки цілунки,
Життя – це світ де треба прощати,
Це брехня, яку треба терпіти,
Це хвилини, які треба чекати,
А часом потрібно лиш жити.
Але коли двоє щасливі, на світі таких є багато,
В цю саму хвилину хтось зустрічає свято,
Але в цю саму хвилину хтось в сірій хаті вмирає,
Тож цінуй же тих, хто на тебе чекає,
Тож цінуй же тих хто тебе прощає.
