«… Насувається тиша. Спати більше не здатний?
Вікно твоє ловить зорі на небосхилі.»
(Р. Рільке)
Він теж старий – цей блідий дивак,
Цей сивий сторож нічного неба –
Місяць ранньої осені.
Він теж нагороджений шрамами
І зморшками слова «бути»
Він теж такий же як ти –
Волоцюга без прихистку,
Буття він теж дивиться на людей
Як на шукачів неіснуючого
І листя клена бачить сторінками
Невідомої книги про сумну жінку,
І теж (як і ти) блукає високими травами
Поночі – коли птахи сплять
(Навіть сови, бо вони теж зневірились)
Може тому (бо чому ж і навіщо)
Ти так часто спілкуєшся
З цим божевільним світилом –
Другом всіх меланхоліків і диваків,
Поетів і божевільних.
Ти розповів йому таємницю таємниць.
Ти йому, а не він тобі.
Бо ви обидва старі –
Подивись у дзеркало –
Людино сивого місяця…
Повністю з Вами згоден. Онук 5,5 років запитує: "Дідусю, а чому ти давно не брав в руки баян?" Я інколи писав пісні на свої слова. А тепер настрій не той в звязку з такими божевільними часами.
Але будемо жити! Вишукувати оптимізм і хоч маленьку радість. Ато є приклади що отруту яку продають нібито для потрави жуків на картоплі - нас травлять і знищують, багато розвелося кажуть людей... І сміх і гріх Немає міри цинізму!?
Хороше про вік і про мудрий погляд на Місяць і з Місяця на Землю. Чудово підібраний образ і аналогія,
радий чути Вас, пане Маклехе.
На фоні подій ваших сусідів в Шотландії...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, друже..... Нині я рідко на зв'язку... І рідко пишу - забагато сумного нині у світі....
Ви праві. Місяць і зоряне небо спонукають на роздуми про Всесвіт. Заставляють замислитись над його нерозгаданими таємницями. І чим більше занурюєшся у роздуми, тим більше розумієш, що людина - це піщинка в його океані.
все бачити і не могти щось вдіяти, щоб досвід слугував взірцем...місяць безпомічно блукає по найтаємніших стежинах, але немає серед них заповітної: до серця людського... є люди, яким буває так незатишно, як цьому "блідому диваку"
І сміх і гріх 
Немає міри цинізму!?
Ви праві. Місяць і зоряне небо спонукають на роздуми про Всесвіт. Заставляють замислитись над його нерозгаданими таємницями. І чим більше занурюєшся у роздуми, тим більше розумієш, що людина - це піщинка в його океані. 
