Гливке повітря осіннього картопляного диму робить їдким погляд на повсякдення,яке стелиться по землі і ліниво підіймається в повітря.Спопеливши не до кінця,сіра завіса затуляє чумацький шлях,який на ранок росяними зірками засяє на охрозеленому полотні трави.
Задихаючий простір, таки мурахами перетрушує все,що увійшло в календар перегорнутого життя і те,що рахують по осені,залишилось в минулому.
Відцвіло,відзеленіло,перекотилось,скупалось,відродило в полі,висохло сіном,зійшло засмагою флісове літо.
Ходою вагітної вічності,все більше застрягає в дзеркальному відображенні
зморшками,які видають схожість на старість і виблискують очима дітей відтворення.
З різницею врожаю білих грибів і незрівняною красою мухомора,зводять миті забуття реального.Скрип дерев вдаряє магічністю тиші і ходи стрімкочасу від чого ніде не дітись,тільки слухняно йти в ногу, бодай не збитись з ритму ходи.
Поміж тим всього,тумани мутністю житнівки,вступають в суперечку з димом,що усамітнює навіть вітер,який замовкає перед його їдкою тягучістю.
Медовухою стелиться у вересі подій і журавлиною тужить поміж віттям труйним вуглецем.
Все,що зайшло за круте піке сірості диму,було вперше,але тисяч раз повторене,незайве,благо непозичине,збліділо вершником-фонтома реальності.
Таки ніхто інший,а осінь видихає рештки літа нашої діяльності і споживчого кошика,летючим картопляним димом,видавлюючи кисень природи і нашого буття.
Плискас Нина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У нас тиждень підряд спалюють рештки городин,вітер замовкає,туман змішується з димом,як у пеклі.я на шостому поверсі,вікна у вечорі закриті,невидно навіть будинків .Штіль додає повзучості.Ось і надихало на такі роздуми.
Порівнюю,як ми колись в дома палили,якось вітер розгонив згоріло і все.Тепер,як вітер хтось краде.Дкую,Любо,що не забуваєте.
