..ДЕсь там за нами - іще озирається Літо...
Сивих Кульбабок останні стоять мудреці...
Хто ти,Мій Дивний,що став мені - й смерком,і світлом?...
Сонячним Зблиском - у темній прадавній Ріці...
Сонячним маревом...Дивом
руки-у-
руці...
Танцем відлунь,що на темній воді - не впіймати,
не повторити,не втримати,не віднайти...
...Губ я не знала,що вміли б отак -цілувати...
...Рук я не знала,що вміли б отак - берегти...
...Ніжно крізь Ніч,
мов крізь воду
глибоку,
нести...
...ДЕсь там за нами - вже Осінь крадеться строкато
Тихне в траві цвіркуна пожовтіле стакато:
НЕ ВІДПУСТИ мене...
не відпусти...
мене
ти...
Сивих Кульбабок останні стоять мудреці... ...Ніжно крізь Ніч,
мов крізь воду
глибоку,
нести...
...і конструкція самого тексту - кожна строфа нагадує пів-дерева... половину дерева... а друга його (дерева уявного) половина - невидима, але ж угадувана... в астралі друга половина... у світі уяви... за межею "смерку і світла"...
уляна задарма відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Добрий вечір,пані Валю
Гарна асоціація з деревами - Ви умієте бачити потаємне, щось,що і сам автор не бачить - і тоді за площиною слів з"являється якась абсолютно нова і несподівана глибина...
І це дивує... Дякую ВАМ