Закурить вечір люльку на межі,
Розгорне дим вітрилом до крайнеба –
Тут вранці ще крутили віражі
Всі ластівки для краю і для себе.
Світанок стиглий різали крильми,
Носили в гнізда сонячне проміння,
Щоб тепло було взимку між людьми,
Щоб обіймала їх безодня синя.
А день гукнув скоріш на чужину
До моря, а чи ситого лиману –
Тож вечір слуха неба тишину
Та топче зіллям трубку полум’яну.
Струмує дим над стишеним селом,
І править вечір краю бригантину
За ластівок осонценим крилом,
В незнану та небачену країну.
2012 рік
