…і тільки відчувши утрату,
су́єтно і з одча́єм,
кинемося услід за тим, що втрачаєм,
чого насправді уже не маєм:
наче в щілину
дверну́ –
силимося зазирнуть,
щоб за краєчок халата
утри́мати –
зором-очима трима́ти,
не відпускати!..
коли зачиняються назавжди
двері палати,
де –
у халаті ба́євому,
давно злиня́лому-не-ново́му,
лікарня́ному,
так по земному
склавши на грудях поморщену втому,
на ліжку казе́нному
ще – мати
не втри́мати…
(а треба хіба трима́ти?..)
одійди,
погляд убік одведи –
двері палати
зачиняються назавжди
…вчися тепер згадувати,
а найкраще – вчись забувати
...тут
усього лиш для прикладу –
мати …
а тема у вірші сім –
ося́гнення
закономірностей втрати
24.09.2014
…вчися тепер згадувати,
а найкраще – вчись забувати...- Ця тема дуже болюча... Бо забути не можливо і жаль за гіркою втратою завжди обпікатиме серце. Я боюся думати про те, що рано чи пізно можу втратити близьких людей... Хоча знаю, що це невідворотний процес.
Тема дуже болюча і близька,мабуть,кожному.Ми думаємо,що ми вічні,що ще встигнемо про все поговорити,сказати близькій людині про нашу до неї любов,та часто-густо буває вже пізно і від цього розривається серце...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так... багато чого звичного і непомітно-постійного у житті одного разу може стати утраченим - і то назовсім... такі закономірності, пане Михайле...
дякую Вам