Лист до Святого Миколая
Ти сильно зайнятий? - питання дружини застає мене зненацька. Бо звичайно всі такі питання тягнуть за собою купу якихось забутих або нових, але при цьому однаково несподіваних справ. Ну звісно ж я дуже сильно зайнятий, бо моя імперія досягла як раз піку свого розвитку, активно будувала та торгувала з сусідніми народами, рейтинги зашкалювали і ось на тобі… Я ставлю гру на паузу, прикриваю кришку ноутбука і з трохи заклопотано-невдоволеним виглядом повертаюсь до дружини. Вона посміхаючись протягує мені складені аркуші паперу. Це що? - я обережно беру їх, побоюючись розвертати без пояснень. А ти почитай, - судячи по посмішці мені не готують якусь пакість і я розвертаю їх: Здрастуй, Святий Миколай! Пишу тобі я, Олександр, так, та-та-та-та, вчився добре, ага, вів себе… ну це ще як побачити, подаруй мені набір…, дуже дякую, чекаю. Другий лист аналогічний, але вже від Анни.
- Почитав, - дружина з почуттям виконаного обов’язку збирається йти.
- Так, стій. Мені то що робити з цим. Ми ж вже відправляли Діду Морозу листи, чи забула. Вже ж…
- Так то ж Діду Морозу, а це Святий Миколай. Розумієш?
Я звісно ж розумію, що я дурний. Це Миколай, то Мороз. Два дідугани, які дарять слухняним дітям подарунки на Новий рік та, часто буває, і неслухняним. Але озвучую я цю свою версію досить обережно:
- А вони як на Новий рік удвох розходяться? Ще десь зустрінуться, посидять трохи за чарчиною, а свято вже того, пройшло. А подарунки? Га? Це ж матеріальна відповідальність. У казкових героїв повинна бути казкова матеріальна відповідальність. Це ж їх потім казкова прокуратура за казкові договори постачання та не по казковому…
- Ти трохи відпочинь вже, - дружина перестає посміхатися. Святий Миколай приходить 19 грудня. Діти пишуть йому листи – що зробили хорошого за рік, що поганого.
- А дорослі? Дорослі йому пишуть листи? – я відверто зацікавлений.
- Дорослі? Та навряд чи. Бо дорослі вже навчились брехати і про погані вчинки писати не будуть. А ще часто хочуть подарунки, які вже під подушку не вмістяться. Ну от, а слухняним дітям він кладе подарунки, а неслухняним – прутик. А ще він покровитель мандрівників та моряків. От як би ти був моряком, він тобі стовідсотково прутика б поклав. Бо ти довго думаєш і не в тому напрямку.
- Всі ми мандрівники на цьому земному шляху і всі ми моряки у бурхливому морі життя…, - буркочу я невпевнено.
- Філософ, - дружина знов посміхається. Так, слухай – листа треба або покласти за вікно або відправити. На вікні воно ж звісно загубиться, а от відправити – це саме те. Так що любий татусь, займайся відправкою листів і прослідкуй при цьому, будь ласка, щоб там (вона показує при цьому багато значущий жест пальцем догори в напрямку ймовірного місця перебування зимових персонажів) не забули про подарунки. Бо там (повторюється жест в трохи іншому напрямку), як ти кажеш, може бути казкова бюрократія. А дітям без подарунків ніяк не можна. Розумієш? – вона хитро мені підморгує і виходить з кімнати.
Отакі справи… В дитинстві я впевнено знав, що Дід Мороз існує. Бо на кожний Новий рік під ялинкою мене чекали подарунки. Звісно ж часто вони були не такі, які я замовляв. Та я все розумів, бо в молодших класах вчився ще добре. Якщо кількість дітей поділити на короткий новорічний проміжок часу, то на одного залишається дуже мало. Плутаниця цілком ймовірна. І десь якийсь хлопчина сидить з моїм подарунком, а я з його. Ну й це непогано. Бо могли взагалі загубитись. Що в подальшому й відбулось, коли я виріс вже. Тут би з дітьми розібратись, а до дорослих – куди там. Все зрозуміло. Тому на запити своїх дітей про справжність Діда Мороза, я завжди досить щиро відповідав, що він є, але надприродна швидкість не дає нам змогу його побачити. Та про всяк випадок дублював подарунки. А тут Миколай. Півгодини зайняв збір досьє в Інтернеті на нового героя. Ти ба, легенди, різні імена – Міколай, Міклаш, Сейнт Ніколіус, листи перед святом. Та він виявляється справнішім, ніж Дід Мороз. Ну хай буде ще й Миколай, аби в радість.
Вже пізно. Всі сплять. Імперія побудована, мій народ щасливий, ноутбук вимкнений. За вікном темрява, там живе зима. Кидає собі потроху снігом, морозить. Вітер інколи зачепиться за скло та й далі собі несеться, бо справи у нього. Скоро прийдуть свята, вихідні, гості, подарунки, поздоровлення, смачненьке на столі…
Я сиджу в порожній кімнаті та так і філософствую собі потроху в думках, бо спати не хочеться. А от цікаво – в нас Святий Миколай тільки з’являється, та й в інших багатьох також. Гарний він дід, розкрутиться. Хм… То може в нього зараз і не так вже й багато буде листів. І він все встигне. Та й часу в нього побільше буде – ціла ніч. То що йому один додатковий лист. Ото якби знав хто, про думки дорослого дядьки. Так а хто взнає? Як перевіре? Може все ж спробувати?
Я трохи вагаюсь, але все ж беру чистий аркуш паперу, ручку і повільно починаю писати: Здрастуй, Святий Миколай! Звуть мене Андрій Юрійович і мені вже 40 років…
ID:
531410
Рубрика: Проза
дата надходження: 21.10.2014 08:16:31
© дата внесення змiн: 21.10.2014 08:16:31
автор: stroi
Вкажіть причину вашої скарги
|
