Він мав велике серце, та два крила,
І очі до неба бездонні...
Він був лише частиною світила,
Часткою Того, що на троні...
Він ще був сповнений світлом надії,
І серце мов сонце палало...
Міг повести в слід до неба, до мрії,
Йому, було цього, замало...
Він був, промінь світла, що живить живе,
Безсмертне серце, все кохало...
І гадав, це все, колись переживе,
Як душа в пітьмі, заблукала...
Та він колись був янголом Господнім,
Ще до початку усіх людей...
Змінився, втратив крила й до безодні,
Був заточений мов Прометей...
І за гріх... Принесли йому рахунок,
Самотніть на все останне життя...
Як в казці не врятує поцілунок,
Не буде покути і каяття...
Лиш він був... Першим вихідцем із раю,
Та назавжди бранцем пекла став...
І я, тебе, душа моя, благаю,
Повірь, що й він теж, колись кохав...