...Ридала скрипка, грав на ній афганець
Сусід колишній, що вернувсь без ніг.
Ти кинув долар у відкритий ранець.
І очі опустив, а він би так не зміг.
Прийде година - не заснеш до ранку.
У пам'яті спливе ще епізод:
Коли стоїш ти на своєму ганку,
А йде німий, показує на рот.
Ти зрозумів, що просить він поїсти.
Над ним запотішався у душі.
Ти чоловік був. Ти - на своїм місці,
А він - каліка, зайвий на землі.
Упаде спогад на старечі плечі,
Як зрадив друга на своїм віку.
Він був не пара їй, до речі,
Але вона всміхалася йому...
Ти не щасливий був із нею в шлюбі.
Вона опустить очі і мовчить...
Лиш раз сказала: що ти їй не любий.
Її давно нема, а слово все болить...
Приходить ніч, вони стоять до ранку.
Кохана, друг. Жебрак йде мимохідь,
Солдат безногий вбраний у афганку.
А ти не спиш й повторюєш: Простіть.
.... Приходить час і мусиш оглянутись.
Позаду що? Сумління б'є, як ток.
Якби знаття, що можна ще вернутись.
...Та виписав Господь всього один квиток.
Оксана Максимишин-Корабель
20 жовтня 2014 р.
