Жила собі звичайна Ледарка. Жила, як доведеться, як вийде. Не любила Ледарка нічого робити, все їй було лінь.
Сонечко, вставай, - гукала мама.
Мені лінь, - відповідала Ледарка, і вся залазила під ковдру.
Пора робити уроки!
Не хочу, - кричала вона у відповідь.
Так і жила, майже нічого не вміючи робити. Любила тільки попоїсти чогось смачненького, особливо солодкого.
Одного разу сонячний Промінчик взявся будити Ледарку, що солодко спала в своєму ліжечку. Ледарка відчула Промінчик на своїй щоці, їй було лоскотно, і вона захотіла з ним побавитися в доганялки. Але раптом ліве око не відкрилося.
Чого це? – спитала око Ледарка.
А мені лінь, не хочу, - відповіло око.
Добре, подумала Ледарка, хай буде так. І захотіла встати, що піти на кухню, попоїсти, тому що з кухні доносилися неймовірні запахи різних смаколиків, що готувала мама. Тільки вона хотіла підвестися на ноги, як права ніжка відмовилася вставати. Ледарка перелякалася. Тремтячим голосом вона спитала:
Ніженька, чого ти?
А мені лінь! – відповіла ніжка, - Я не хочу! – І залишилася лежати.
Ледарка ледве не плакала. В животі бурчало від голоду.
Мама, - хотіла крикнути дівчинка. – Мамо, допоможи!
Але голос відмовлявся їй слухатися, тому вона ледве прошепотіла, а мама її не почула.
Що ж мені робити подумала дівчинка. А ноги-руки хором повторювали: «нам лінь!нам лінь!».
Сонячний Промінчик помітив страждання дівчинки і вирішив допомогти.
Я знаю, хто тобі допоможе! Але туди важко добратися, шлях буде довгий, - сказав він.
Я на все здатна, аби вилікуватися! – благала дівчинка.
Ти маєш здолати шлях до чаклунки Працелюбності. Тільки вона тобі допоможе.
А що потрібно робити? – спитала Ледарка.
Я тебе на пів годинки розчаклую, а ти маєш встати, заслати постіль, умитися, почистити зуби, зробити зарядку…
Фу, - перебила його Ледарка, - мені лінь, я не хочу, - застогнала вона.
Тоді так і лежи голодна, - розсердився Промінчик.
Добре, добре, я згідна, - запевнила його Ледарка, відчувши як буркоче в животі.
Вона підвелася на ноги, заслала постіль, вмилася, почистила зуби, зробила зарядку, одягнулася і пішла на кухню до мами.
Доню, це ти? – здивувалася мама. – Що з тобою таке трапилося?
Я, мамусю, все зробила, що Промінчик сказав, і тепер дуже голодна.
Промінчик, - посміхнулася мама. – Ну сідай, будеш снідати.
Після сніданку Ледарка хотіла, як завжди, бігти на двір, але ніжки знов взялися за своє: «Нам лінь!»
Що тепер не так? – голосно крикнула дівчинка.
Потрібно прибрати за собою зі стола, вимити за собою посуд, подякувати маму, - підказав Промінчик.
Добре-добре, - Ледарка швидко все зробила і мерщій бігти, але знов тіло її не слухалося.
Ну що ще? – заблагала дівчинка.
А уроки? – спитав Промінчик. – Завтра ж до школи.
Потім, - махнула рукою Ледарка. – Не хочу!
Кожній справі свій час, як кажуть, - Промінчик моргнув і щез.
А Ледарка залишилася сидіти на підлозі посеред кімнати.
Промінчику! Промінчику! – гукала вона. Але ніхто не відповідав.
«Що ж робити?» - міркувала дівчинка. - «Як тепер без Промінчика дістатися до чаклунки?» - зітхала вона. Але сидіти просто так їй швидко набридло, тому вона потягнулася за книжкою і почала вчити уроки. Швидко зробила всі уроки, тому що дівчинка вона була розумна, Ледарка поскладала іграшки по місцям.
Мама, можна я погуляю? – спитала дівчинка.
Мама заглянула до кімнати і здивовано ойкнула.
Що з тобою? Чи ти раптом не захворіла? – перепитала вона дівчинку.
Ні-ні, зі мною все гаразд, - запевнила маму Ледарка.
Ну гуляй, але до шостої будь вдома, - попросила мама.
Ледарка бігом скотилася по сходах і мерщій до друзів. Ввечері все повторилося знов, і Ледарці прийшлося прибирати за собою, вмиватися, збирати портфель, - робити все те, що вона не звикла.
Так вона прожила два тижні. Вже не прислухаючись до себе, Ледарка зранку робила те, що від неї вимагалося, крім того, почала вчитися і допомагати мамі, яка не могла нарадуватися на дитину і ніяк не могла збагнути, що це зайшло її Ледарці.
І одного дня зранку з’явився Промінчик.
- Привіт! Як справи? – спитався він.
- Привіт! Нарешті! – зраділа Ледарка. – А то я вже змучилася все робити! Коли ти мене проведеш до чаклунки Працелюбності?
- Так ти ж сама вже до неї прийшла! – сказав Промінчик.
- Як сама? Як дійшла? – не зрозуміла Ледарка.
- Так ти ж перестала бути ледаркою. Все робиш, що потрібно, і мамі допомагаєш. Ти стала працелюбною дівчинкою! – запевнив він її.
- Оце раз! – здивовано зітхнула Ледарка. – Я сама все робила! Але ж мене вже ніхто не примушував!
- Так-так, кажуть, щоб здобути звичку потрібно два тижні, - відповів Промінчик. – Ось ти і звикла вже працювати.
- Дякую тобі, Промінчику! – дівчинка радісно заскакала по кімнаті.
- За що? – посміхаючись перепитав Промінчик.
- За те, що тепер мені не буває скучно! – закричала Ледарка, але ж ледаркою тепер її важко було назвати.
ID:
533864
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.11.2014 08:48:52
© дата внесення змiн: 01.11.2014 08:48:52
автор: kostyanika
Вкажіть причину вашої скарги
|