… А знаєте, мамо, як важко лежати в окопі
Під гуркіт снарядів, під куль завиваючий свист?
Стікають краплини чи поту, чи крові по лобі,
І сам по собі в голові укладається лист.
Паперу немає, тож Ви поштаря не турбуйте.
Замовк телефон, бо бракує тут світла також.
Та Ви не турбуйтесь. Ви тільки здоров’я пильнуйте,
Довіртеся Богу й не слухайте ситих вельмож.
Ви ж знаєте добре, що я не хотів воювати –
Який з тої бійні для хлопа простого резон?
А хто ж, як не ми, буде землю свою захищати?
Яка в тім різниця – Дністер перед нами чи Дон?
Нас «Кіборги» кличуть… Це, ніби, ми – люди залізні,
За те, що зубами вгризаємось в кожен стовпок.
Та, мамо, не вірте – тут всі ми прості, хоч і різні:
Он фізик сидить, журналіст, навіть чийсь там «синок»…
Які ж ми залізні? Нам хочеться жити й кохати,
І тішитись квітам, й на сон цілувати дітей.
Нам серце болить, коли змушені друзів ховати,
І сльози скупі крадькома витирати з очей.
… А вчора з продуктами, вірите, пошту прислали:
Дитячі малюнки – наївні такі і прості.
І вижити просьба…Ми їх біля серця ховали –
Таких я не мав ще ніколи в своєму житті!
Скажу я Вам, мамо, не треба втрачати надії.
Тримаємось ми попри холод, нестачі і смерть.
Ми бачили зраду! Та бачили й відданість мрії –
Тримає нас віра, що ворога знищимо вщерть!
Настане ще час, що прочиню я двері до хати,
Де завжди чекає на мене світлиця свята.
І хочу я, мамо, щоб вийшли мене зустрічати.
Тоді й «прочитаю» Вам дивного цього листа…
29.10.14
Олександре, пам"ятаєте, як я напросилася до вас у друзі? Бо з перших рядків вашої поезії зрозуміла, талант.І зараз завжди з нетерпінням чекаю нових ваших віршів, глибоких, патріотичних і людяних. Дякую вам за дружбу.
Salvador відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І я вдячний за можливість бодай віртуального спілкування. А також за таку високу оцінку моїх скромних можливостей
Спаси їх і всю Україну, Боже милосердний! 
Слава нації!
