Вона все стоїть та чекає
Чого очікувати від нього вже не знає.
Кожен його вчинок лякає
А вона все сподівається, що переконає.
Вона все стоїть та шукає
І у натовпі очима блукає.
ЇЇ серце від кохання згорає
А душа - немов те море безкрає.
Вона все стоїть та надії плекає:
Чому він не йде, чому зволікає?
Чому не гукає і не пригортає?
А може він самотньо по місту блукає?
І йдуть мимо неї прості перехожі
Вдивляються в очі її трішки ворожі.
А вона все стоїть та чекає
І до самотності вже по-тихеньку звикає.
