О мріє, на крило своє мене візьми!
В обіймах заховай від подиху зими.
І піднеси, прошу, над суєтою літ, -
Грайливим жайвором я випорхну у світ!
Повні жмені зірочок назбираю вдосвіта,
Полечу, обгорнута небом, наче простинню,
На хмаринці, скупаній у ранкових росах,
Безтурботна дівчинка, хоч і вже доросла...
На мості веселковім постою, замріяна,
Музику послухаю, веснами навіяну,
І травневим вечором легким колом на воді
Повернусь на землю я, наче після сповіді.
І крізь мереживо років вдивлюсь в минуле:
Все відбулося вже, на жаль, усе минуло...
Але допоки ТИ жива, душа не вмерла,
Чогось ще прагне в глибині, як в мушлях перли.
Не залишай мене навіть вві сні, о мріє!
Без тебе жити я не зможу, не зумію!
Благаю, дай відчути ще політ душі востаннє!..
А може, з мрії легкої народиться кохання?..