Твоя ніжність - то дзвінка вранішня роса, по справжньому тиха й кришталево чиста. Навіть найменша краплинка ловить сонячний промінчик і розсипає його безліччю кольорів та відтінків. Приємно торкається босої ноги, обгортає її прохолодно-свіжою вологою. Лише вставши рано-рано влітку, вийшовши в поле, вслухавшись в цю тишу, непорушену ані-чим, з добродушною посмішкою вдивившись в ті міріади мінірайдуг й торкнувшись тої краплиночки, що їх безліч о цій порі на зеленому шовку трави, можна на найменшу мить відчути подобу твоєї ніжності. Як я заздрю павучку, який щоранку ловить своєю найтоншою павутинкою оті крапельки роси і може насолоджуватися ними. Але не безліч кольорів, не сповнена чистотою тиша, не та прохолода - ні, то ще не ніжність. Вона відчувається десь усередині, біля серця - в самій душі. А то все - лише зовнішні її прояви. Оту росу твоєї ніжності можна відчути лише живучи нею, розуміючи кожну шовкову травинку, кожну найтоншу павутинку, кожен листочок на кущику чи дереві, лише навчившись розуміти мову ранкового сонця, лишень одягнувшись в димку-туманець… Але й це все - то лишень доторк до однієї всього грані твоєї ніжності, до одненького промінчика райдуги… О, як же це все вмістити, відчути, осмислити? Лише душею! Лише через взаємне кохання! Твоя ніжність - то вранішня роса мого серця!
5 листопада 2014 року
Нова Одеса