Чорна хмара пилу в серці відступає,
Раз-у-раз щезає, граючись життям.
Світло народилось лагідне й безкрає,
Прудко мчить у безвість, вбивши вороття.
Що з тобою буде в лабіринтах долі?
Зцілення від болю чи скажений біль?
Може станеш сяйвом у затертій ролі,
Де вбрання сточила невгамовна міль?
А можливо, вкотре, ти складеш сонети
Про любов прийдешню, що у темну ніч –
Раптом посміхнеться звабно з Інтернету,
Відшукавши ключик, схований в мені.
Може десь зігрієш стомлену надію
На семи вітрах, відкриту до негод.
Станеш осередком щастя, що лелію
Чи поставиш знову гори перешкод.
Чи обпалиш Всесвіт струмом наднової,
Залишивши цятку в глибині душі…
Принесеш безглуздя, як колись до Трої,
Вдариш так підступно, зникнувши мерщій.
22:48, 1.10.2014 рік.
Зображення: http://www.inet-knigi.org/index.php?option=com_content&task=view&id=1667&Itemid=144