|
От знову я починаю писати просто з чого-небуть. Слухаю музику, пишу, слухаю, пишу, перечитав кілька своїх творів, слухаю, пишу.
Вхожу в транс.
Важко налатуватися на ту хвилю, давно це все було, вже забув той смак осінньої депресії, забув смак суму на тоненьких вустах листя, листя що осипається з твоїх повік…
Мабуть це воно… ключ до мого серця – твої тоненькі губи та твої повіки… і осінь
Осінь - час коли весь світ закутується в меланхолію, живе нею, їсть її. Ти дивишся як опадає листя і бачиш як разом з ним опадає твоє життя. Кожен листочок - це твій день. Ти бачиш щороку вони незмінно летять додолу, і ти не змінюєшся, світ не змінюється.
Ти як листопад, все летиш і летиш… хочеш летіти. Все літо ти мрієш полетіти, але ти ще зелений, юний, ти ще не вмієш літати. І от ти вже підріс, ти вже відчуваєш свободу, ти вже готовий! Але падаєш вниз.
Єдина надія, що наступного року ти знову будеш нагорі, знову будеш надіятися що саме тебе підхопить могучий вітер, і ти здіймешся в небо. Будеш летіти разом з птахами, до сходу сонця, бачити як прокидається день, і відчувати себе вільним… Так, відчувати вільним, кілька щасливих хвилин, а потім вниз.
Листки як люди, нам не дано літати, нам не дано відчувати свободу. Ми переконуємо себе що вільні, що ми королі життя, що в нас є вибір… Але які ми вільні? Ми залежимо один від одного, ми настільки зав*язли в в цій багнюці суспільства в цих сипучих пісках демократії, кредиторів, банків, фінансів, що вже ніколи не полетимо. наші крила всі в багнюці, яка засохла на сонці і закам*яніла. Нам вже не розбити цей бетон
Єдине що ми можемо це жаліти себе, будувати літаки і казати що ми летимо, обирати в супермаркетах з сотні туалетного папіру один і думати що в нас є вибір. Жити ілюзіями, жити маренням свободи, а потім впасти до низу,як листок, так і не злетівши по-справжньому…
20.08.2014 M.S.
ID:
543774
Рубрика: Проза
дата надходження: 14.12.2014 19:14:16
© дата внесення змiн: 14.12.2014 19:14:16
автор: Make Suffer
Вкажіть причину вашої скарги
|