Дихай крізь пальці.
Ніби то сонце в ночі,
Хоче бути своїм.
Дихай на перекір.
Кисень впускай в організм,
Щоб не вийти раптом з ефіру.
З одягу свого, тобто із тіла.
Голос тремтить й відпускає всю злість.
Залишає лиш погляд чужий на собі,
На місцях тих, де не був ще нічий.
Голос хоче бути німим.
Зв'язані пальці й оголений зміст.
Розв’язались зміїні шляхи,
Та пішли до таємних частин,
Зупинили весь світ.
І між кроком секунд, на весні.
Вниз по спині, водоспад з голови.
Приховав тілесний рельєф
Вкрив долини вологим дотиком губ,
Вкрив хребетні лани, хоробрістю рук.
