Обабіч шляху йду я знов до тебе,
а вітер грає пісню в небесах.
Вперед за обрій з вірою й натхненням
від самоти до радості в очах.
У небесах думкам моїм несила,
а на землі втомилась я ходить.
Стихають сльози не мої, а миру
і рветься серце, що болить, болить.
Сховаю мрії і блаженні згадки,
про те, що вся краса - єдина мить
тебе ціную за оці загадки,
що научив боротись і любить.
Я розучилась сонцю посміхатись, -
душа болить від променів ясних.
Чекаю ночі, що прийде романсом,
де стане спокій втіхою на мить.
Спішу.. Лечу.. Кудись у невідоме,
напевне за границю полюсів.
І знову по зустрічній.., знов до дому,
де образ твій єдиний і святий.