За хатою ще обрій ледве синій,
Ще темноту́ ворушить змерзла гілка,
З небес спада дрібний колючий іній,
А день новий чекають до причілка.
Ще морозець, підкравшись до віконця,
Малює радість попри лиха й біди:
Казкові квіти і проміння сонця
Ростуть з-під рук, мов сад Семіраміди...
Лиш горобець зітхає десь у стрісі,
Бо ніч – як вік для кри́хітки-пташини:
Діждати б день, щоб десь у полі-лісі
Знайти життя у згубленій зернині…
Отож тепліє обрій бірюзою,
Отож віконця світяться в чеканні –
І темноти́ну змерзлою рукою
Ворушить гілка у хвилини ранні.