Не буде «С лёгким паром» у цю ніч.
«Служебного романа» теж не буде*.
Вже більше не зворушує м’який
блакитноокий шарм інтелігентів.
Уся тепер іронія тонка
порожньою здається, а «душевність»—
вже знаєш—неспроможна подолать
інфантилізм в обіймах у безумства.
Стрічки минулі—фільми для малят,
із сонмом ненав’язливих героїв,
що нібито цінують над усе
людську порядність, скромність і правдивість.
При них опустить очі «вічний хам»,
і стихне море збурених інстинктів,
в якім низькі амбіції і страх
намул із дна виносять на поверхню.
Ми їх колись любили, та в той рік,
коли щербата дійсність посміхнулась,
дорослішання вимостило путь
крізь низку усвідомлених обманів.
Розбився чарівний калейдоскоп,
і у душі розпався образ друга—
це лиш фігура з кольорових скельць,
помножена уміло дзеркалами.
Не стану фільм дивитися...І що?
Від того їм ні гаряче, ні зимно,--
кажу собі—отим, хто до цих пір
упевнені, що в ньому—їх подібність.
То в чому твій здобуток?—Ні у чім,
хіба що в новознайденій скорботі
із тих, які приносить нам знання,
як повелось з часів царя Давида.
...А, може, диво станеться якраз,
як це було в «Обыкновенном чуде»,
й закляття озвірілості спаде,
в момент, коли утрачено надію?
*Зазадалегідь вибачаюсь перед Е. Рязановим та Л.Ахеджаковою, яких глибоко поважаю.
Прямо Гесіод, Теогонія. П.С. "Іронія" вийшла, здається, у 1976 році. Її показали 1 раз, а тоді практично заборонили - за пропаганду алкоголізму і аморального стилю життя, за "большие хорошие глупости". Мені тоді був 1 рік, про цю стрічку я довідався пізніше зі слів мами. Наступного разу її показали десь наприкінці 80-х. Я записав її на відеокасету з ефіру - мабуть, щодня переглядав місяців зо два. А може, і зо три
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Страшна річ,ця "Теогонія", страшна і велична. А ми тут про фільми..."Іронія судьби" багато років була невід'ємною частиної новорічної традиції за радянських років та й пізніше.Так було і в нашій сім'ї.М'які, непристосовані до грубого життя інтелігенти з почуттям гумору та проблемами в особистому житті (знову ж таки--від непристосованості і внутрішньої чистоти)--це те, із чим народ себе тоді ідентифікував. Це стало частиною "внутрішнього образу"--уявлення людей про самих себе як про носіїв особливої духовності.
Події останнього року розвіяли для мене ці ілюзії, а ілюзії втрачати боляче...
