Мені ніколи не забути конячого року,
для мене такого лихого і злого...
Революція, війна, анексія Криму...
Смерть збирала врожай щоденно,
відправляючи душі до раю чи пекла...
Осиротіла й моя знеболена душа,
зосталася без подруги і я...
Згадую ,плачу, сумую.
Людмила, вже Боже дитя,
дивиться на грішну землю,
звисока, здаля... Забула, мабуть там добре,
Не приходить до мене і у снах...
Хто мені поверне сусіда, поета Олега Лишегу?
Який ще вчора сидів за столом на кухні
( на моєму день народженні),
розповідаючи цікаві історії зі свого життя:
про Америку, як в університеті Пенсильванії викладав,
про друга індіанця, про полювання на дикобраза...,
сперечаючись зі своїм другом, Михайлом Григорівим,
чия з доньок, розмовляє гарніше, українською мовою...
А сьогодні його вже з нами нема
І друг плаче,самітний, і враз осиротілий, як і я.
Нічим вже не зарадити, таке воно життя,
вишите чорно-білими нитками... на земному полотні.
Погода і та здуріла. Заплакала зима,
сльозами льодяними, ковзанка одна.
Десь там потихеньку тупотить копитами коза-дереза,
з добрими вістями, Дід Мороз сказав...
"Нічим вже не зарадити, таке воно життя, вишите чорно-білими нитками... на земному полотні. Погода і та здуріла. Заплакала зима..." Все зміниться в новому році на краще!..Тільки вірте цьому!
